Львівська область

Вишиванки Львівщини не мають єдиного стилю. Найвідоміші - сокальська сорочка з чорною вишивкою хрестиком і стебнівкою, де між елементами лишається незакрите біле полотно, і яворівська з кольоровою гладдю, щільною й рельєфною.

Одна область, кілька геть різних традицій: Львів і його околиці не мають єдиного стилю вишиванки.

На півночі області вишивали чорним по білому так ощадно, що полотно лишалося майже порожнім. На заході через кілька десятків кілометрів клали кольорову гладь, щільну й рельєфну. Відстань невелика, характер протилежний.

Чому вишиванки Львівщини такі різні

Область складається з кількох історичних країв, і кожен вишивав по-своєму. Найвідоміші осередки - Сокальщина на півночі, Яворівщина на заході й Городоччина в центрі. Південь заходить на Бойківщину, що дає ще один окремий характер.

Через цю строкатість спільні риси визначити складно: львівські вишиванки з різних районів іноді виглядають так, ніби походять з різних країв. Те, що зазвичай називають «львівською вишивкою», майже завжди означає одну з двох речей: або сокальську сорочку, або яворівську.

Далі розберемо обидві, бо плутають їх постійно.

Сокальська сорочка: чорне мереживо

Сокальська сорочка поширена на півночі Львівщини, а також на півдні Волинської області й на суміжних територіях Польщі, обабіч Західного Бугу. Це не адміністративне явище, а історичний край, тому вишиванки Львівської області цього типу трапляються й за її межами.

Вишивали її переважно чорними нитками, хрестиком і стебнівкою. Рідше траплялася червона чи жовта, іноді їх поєднання, але визначальним лишався чорний.

Головна прикмета, за якою впізнають цей орнамент вишиванки Львівщини, - незакритий білий простір між елементами малюнка. Майстрині навмисно не заповнювали площину, і через це щільний чорний узор читається як легке ажурне мереживо, а не як важка маса. Ще одна помітна деталь крою - великий виложистий комір.

Наприкінці XIX століття тут переважав геометричний орнамент. На початку XX століття на сорочках дедалі частіше з'являються рослинні мотиви: ружі, тюльпани, барвінок. Спочатку це були невеликі обрамлення на краях геометричних схем, згодом - симетрично віддзеркалені квіткові композиції. Колір при цьому лишався чорним: традиція змінила малюнок, але не свою головну ознаку.

Чорний колір сокальської сорочки часто пов'язують із переказом про спалення міста Сокаль монголо-татарами. Це легенда, а не задокументована причина, і поширена вона приблизно так само, як схожий переказ про борщівську вишивку на Тернопільщині.

Яворівська вишивка: від сірого полотна до кольорової гладі

Яворівщина дала традицію, яка розвивалася зовсім інакше. Найкраще це видно на львівській вишиванці: її історія змін укладається в кілька десятиліть, і кожне дало інший результат.

У XIX столітті сорочки, запаски й кабати шили з сірого домотканого полотна, а вишивали воскованими лляними нитками білого й сірого кольору. Тобто вишивка була майже тонована в тло, без контрасту. З кінця XIX століття в хід ідуть чорні й червоні нитки.

На початку XX століття все змінює доступна фабрична тканина: одяг починають шити з синього або чорного полотна. На темному тлі стриманість втрачає сенс, і майстрині переходять на жовті, сині, зелені, червоні нитки, створюючи рельєфні рослинні узори. Цей період і сформував орнамент львівської вишиванки в тому вигляді, у якому його впізнають сьогодні.

Приблизно в період Першої світової війни змінюється й техніка. Хрестик, який раніше переважав, заступає двобічна гладь, яку на Львівщині називали гаптом. Гапт став прикметою яворівської вишивки, хоча історично він тут не найдавніший.

Ранні яворівські узори складалися з дрібних мотивів: «кривульок» і «пупочок», виконаних стебнівкою й хрестиком. Пізніше гладь дала змогу малювати вільніші рослинні форми.

Цікава побутова деталь: яворівські вишивальниці майже не оздоблювали тканини для інтер'єру. Вишивка йшла на одяг, а вишиті рушники увійшли в яворівську хату лише близько 1920 року.

Техніки львівської вишиванки

У межах області використовували щонайменше півдесятка технік, і вибір залежав не від смаку майстрині, а від виду одягу: кожному відповідали своя техніка, свій колорит і свої мотиви.

• Хрестик - основа сокальської сорочки, а на Яворівщині переважав до Першої світової
• Стебнівка - контурний шов, що дає тонку чітку лінію
• Гапт (двобічна гладь) - прикмета Яворівщини з 1920-х років
• Козлик, шов за голку, ланцюжок - допоміжні, часто в поєднанні з гладдю

Двобічна гладь варта окремої уваги. Вона означає, що виворіт виглядає майже так само, як лице. Це вимагає більше нитки й більше точності, зате сорочка не має «чорнового» боку. Так виглядає найтрудомісткіша вишиванка. Львів і Яворівщина цінували її найвище.

Кольори у вишиванках Львівщини

Єдиної палітри для області немає, і це логічно випливає з усього сказаного вище. Сокальщина тримається чорного, іноді з червоним чи жовтим. Яворівщина в різні періоди працювала з білим і сірим, потім з чорним і червоним, а від початку XX століття перейшла до зеленого, помаранчевого, жовтого й чорного одночасно.

Тому, говорячи про кольори львівської вишиванки, треба уточнювати осередок і століття. Орнамент початку XIX і початку XX століття мав тут геть різний колірний характер.

Де побачити старовинні вишиванки Львівщини вживу

Оригінальні зразки зберігають щонайменше в трьох місцях, і це не одна музейна зала.

Музей етнографії та художнього промислу на проспекті Свободи - головна адреса. Створений 1951 року на базі двох великих збірок: Міського промислового музею й музею Наукового товариства імені Шевченка. Сьогодні тут 17 фондових збірок і понад 83 тисячі артефактів, з них в етнографічному відділі понад 44 тисячі, у відділі мистецького промислу - понад 28 тисяч. Колекція українського народного одягу належить до найчисельніших у збірці.

Музей Наукового товариства імені Шевченка, відкритий 1895 року, історично був одним з головних осередків збирання народного мистецтва. Працював він під опікою Етнографічної комісії НТШ, яку очолював Іван Франко; заступником був Федір Вовк, секретарем - Володимир Гнатюк. Звідти значна частина матеріалу пізніше потрапила до музею етнографії.

Музей-світлиця Мирослави Кот у Дрогобичі - зовсім інший формат. Це будинок заслуженої майстрині народної творчості, де зберігають понад півсотні вишитих сорочок, а також рушники, серветки й пошивки. Частина колекції - репліки давніх взірців з різних регіонів, є й старовинні оригінали. Учениці майстрині щотижня проводять там майстер-класи й відтворюють зразки з колекції.

Як відрізнити орнаменти вишиванок Львівщини від сусідніх

Захід України часто сприймають як щось однорідне, хоча чотири сусідні області поводяться зовсім по-різному, і вишиванки львівського регіону в цьому ряду мають найпомітнішу прикмету.

• Львівщина (Сокальщина) - незакритий білий простір, чорний хрестик, ефект мережива
• Тернопільщина (Борщівщина) - протилежність: рукав зашитий чорним майже суцільно
• Івано-Франківщина - геометричні фігури зливаються в одну широку динамічну лінію, тепла осіння гама
• Чернівеччина - косі смуги, срібні й золоті нитки, бісер, блискітки

Найпростіший тест на око: подивіться, скільки полотна лишилося чистим. Якщо багато - найімовірніше Сокальщина. Якщо майже нічого - Борщівщина.

Орнамент вишиванки Львівської області сьогодні

Сокальська сорочка внесена до переліку нематеріальної культурної спадщини, а яворівська традиція живе через майстрів, які продовжують працювати в техніці гапту. Тобто вишиванка Львівської області лишається не музейним експонатом, а живим ремеслом.

Наш генератор щодня показує орнамент одного з 27 регіонів. Для Львівщини він будується з дрібного елемента яворівського типу з характерним проміжком між фігурами. Це інтерпретація, а не готова схема для вишивання.

Підгір'я: ткані уставки Жидачівщини

На південь від Жидачева, у селах Чертіж, Зарічне, Володимирці, Монастирець і Подорожнє (тепер Стрийський район), жіночі сорочки оздоблювали не лише вишивкою. Дослідження Олени Никорак і співавторів (2022) показує, що в другій половині XIX століття головною прикрасою була ткана «уставка» на плечі, близько 20 на 20 сантиметрів, виконана перетиком і перебором з пурпурово-червоним чи вишневим пітканням і темно-синьою смужкою посередині. Найбільше музейних пам'яток походить із Чертежа й Володимирців.

Згодом уставку обрамили рослинною вишивкою хрестиком, «соснівкою» й «циркою», а в першій половині XX століття вишивка поступово витіснила ткання. Про цю місцевість писала ще І. Гургула: у Чертежі й сусідніх селах поширені квіткові вишивки ясних кольорів на білому полотні й на сукняному одязі, а каталог виставки народної вишивки 1936 року відзначав «мозаїкові квіти» Жидачівщини. Тож частина вишиванок Львівщини продовжує і ткацьку традицію.

Часті питання

Чим сокальська сорочка відрізняється від яворівської?

Кольором і технікою. Сокальська - чорний хрестик і стебнівка з великою кількістю незакритого полотна, тому узор читається як мереживо. Яворівська від початку XX століття - кольорова гладь на темній фабричній тканині. Ці два типи львівської вишиванки плутають найчастіше.

Чому традиції різняться навіть у сусідніх районах?

Бо область складається з кількох історичних країв: Сокальщини, Яворівщини, Городоччини й частини Бойківщини. Кожен розвивав свою традицію окремо, тому єдиного стилю вишиванок Львівщини немає.

Який мотив найхарактерніший?

Залежить від осередку. На Яворівщині це дрібні «кривульки» й «пупочки», а пізніше вільні рослинні форми в техніці гапту. На Сокальщині - геометричні схеми, до яких на початку XX століття додалися ружі, тюльпани й барвінок.

Чи добре досліджена історія цієї традиції?

Загалом так: західноукраїнська вишивка вивчена досить ґрунтовно, а музейні збірки зберігають зразки від XIX століття. Найкраще описані сокальська й яворівська традиції, а дрібніші осередки досліджені значно гірше.

Що таке гапт?

Так на Львівщині називали двобічну гладь: виворіт при цій техніці виглядає майже так само, як лице. Приблизно з часів Першої світової війни гапт заступив хрестик і став прикметою яворівської вишивки.

Що таке взориста сорочка Жидачівщини?

Жіноча сорочка з Підгір'я, головна оздоба якої - ткана, а не вишита уставка на плечі з пурпурово-червоними ромбами й темно-синьою смужкою. Наприкінці XIX століття її обрамили рослинною вишивкою, а в першій половині XX століття вишивка поступово замінила ткання.

Якщо ви побачили помилку - напишіть нам.