Луганська область

Вишиті сорочки Луганщини поділяли на святкові й буденні: святкові вишивали червоними, сірими й блакитними нитками, буденні - стриманіше, світло-зеленими й світло-жовтими. Переважають рослинні мотиви, найчастіше троянди й лілії, а прикмета регіону - плетена мережка по нижньому краю сорочки.

«У луганській вишивці завжди використовувалися червоні, сірі, блакитні кольори. Це те, що стосувалося святкових вишиванок», - розповідає директорка Луганського обласного краєзнавчого музею Ірина Дьячук. І одразу додає: буденна сорочка виглядала геть інакше. З цієї різниці й почнемо розповідь про вишиті сорочки Луганщини.

Дві сорочки, два життя

За словами директорки музею, ту сорочку, що носили щодня, шили простіше й стриманіше: світло-зелені, світло-жовті нитки, дрібні польові квіти замість насичених троянд і лілій. Святкова й буденна сорочки - фактично два різні вироби, а не варіації одного малюнка з поправкою на якість нитки.

Святкове й буденне вбрання розрізняли по всій Україні. На Луганщині цю різницю зафіксовано прямою цитатою музейника, а не загальним твердженням дослідника.

Орнамент вишиванки Луганщини: рослини степу

Оскільки це степовий регіон, переважають рослинні елементи - найчастіше троянди й лілії. Поряд із ними трапляються й геометричні форми: трикутники, кола, ромби, які в цьому регіоні виступають радше доповненням до рослинного малюнка, ніж самостійною системою, як на сусідній Дніпропетровщині. Таке поєднання й відрізняє луганську вишиванку від інших степових традицій.

Значення цих елементів по-різному тлумачать у різних джерелах: одні пов'язують геометрію зі здоров'ям, щастям і достатком, інші - лише з композиційною традицією без символічного навантаження. Ми не обираємо одну версію як єдино правильну, а подаємо обидві, щоб не звужувати те, що самі дослідники не звузили.

Вишиті сорочки Луганщини: груба нитка й мережка

Поліхромні візерунки тут вишивали хрестиком, часто грубою ниткою, яка дає ефект рельєфності, який відрізняє луганську вишиванку від сусідньої, тоншої слобожанської вишивки на Харківщині, де узор радше плаский, ніж об'ємний.

Технік у регіоні було більше однієї: хрестик, лиштва (пряма й коса лічильна гладь), ретязь, вирізування, набирування, верхоплут, змережування, мережка. Такий набір типовий для Слобожанщини загалом, але кожен майстер комбінував їх по-своєму, тому навіть у межах одного села важко знайти дві однакові сорочки.

Оздоблення по нижньому краю плетеною мережкою - окрема прикмета регіону: край сорочки перетворювали на ажурну смугу, і за цією деталлю вишиванки Луганської області найчастіше впізнають з першого погляду.

Дванадцять рушників до сватання

За традицією, дівчина мала вишити щонайменше дванадцять рушників до заручин. Учити вишивати починали з дошкільного віку, бо обсяг роботи вимагав років і пізній початок означав не встигнути. Тож вишиванка Луганщини була частиною багаторічної підготовки до дорослого життя.

Цифра дванадцять - з переказу, а не задокументована норма. Раннє навчання вишивці підтверджують кілька незалежних джерел.

Сто одиниць одягу із семи районів

Видавництво «Видиво» випустило окреме дослідження «Вишиті сорочки Луганщини» за матеріалами колекції Національного музею народної архітектури та побуту України в Пирогові, одного з найбільших скансенів Європи. Упорядники оцифрували та науково описали понад сто одиниць одягу з Біловодського, Білокуракинського, Кремінського, Новоайдарського, Новопсковського, Сватівського та Старобільського районів.

Тут вишивку описано окремо для кожного району, а не загалом по області, тож видно, наскільки різними були сусідні села в межах однієї традиції.

Луганщина серед сусідів по Слобожанщині

Луганщина, Харківщина, Донеччина й частина Сумщини історично об'єднані під назвою Слобожанщина, і всі спираються на споріднені джерела. Але кожна пішла своїм шляхом, тому порівнювати їх варто напряму, а не за спільною назвою.

Поєднання червоного з блакитним і сірим рідко трапляється в решті України, і за ним вишиванку Луганської області впізнають навіть без розгляду самого малюнка.

Біллю, як на Полтавщині: сорочки Старобільщини

Етнолог Володимир Скляр (2024) пояснює характер вбрання Луганщини історією заселення. Північ області, колишні Старобільський і частково Куп'янський повіти Харківської губернії, належала до Слобожанщини, і переважали тут переселенці з Полтавської, Київської й Чернігівської губерній. Тому давня вишиванка Луганщини схожа на полтавські й чернігівські сорочки: настилування «білим по білому» (місцеві називали такі сорочки «білльові»), вирізування й мережка високого рівня виконання.

Рослинні й геометризовані узори сорочок Старобільщини, за Скляром, нагадують узори Гадяччини й Миргородщини: «ламане дерево» та стилізовані квітки, вишиті вибіленою домотканою ниткою разом із вирізуванням. Орнамент клали горизонтально на вуставці й угорі рукава, а нижче по рукаву вільно розкидали стилізовані квіти. Подолок, який завжди виднівся з-під плахти чи спідниці, оздоблювали мережкою-«зубцюванням», вирізуванням і вишивкою біллю. Сорочок у жінки, за експедиційними записами, бувало від тридцяти до п'ятдесяти.

Сватове, Колядівка, Білокуракине: у кожного села своє

Сорочки Сватівського району мали геометричний орнамент: на вуставці й угорі рукава - горизонтальні смуги ромбів і солярних знаків, виконані вирізуванням і настилуванням, а по рукаву - ромби зі стилізованими рослинами. У селі Колядівка Новоайдарського району білі домоткані сорочки прикрашали на вуставці вирізуванням і настилом з орнаментом «рачки» та скошеними «хрестами». «Кожне село мало свої улюблені як узори, так і найменування», - підсумовує дослідник.

Наприкінці XIX - на початку XX століття, як і по всій Україні, на Луганщині поширився хрестик червоними й чорними нитками, а за описом В. Іванова 1898 року - і синіми. Етнографиня Т. Віхрова відзначила в Білокуракинському районі поєднання давнього й нового: на опліччі - червона заполоч і архаїчні ромби з крапками, по рукаву - поздовжній червоно-синій рослинний орнамент. У Сватівському й Білокуракинському районах біле вирізування й лиштву доповнювали кольоровим змережуванням рукавів зі станом.

Часті питання

Чим святкова сорочка відрізнялась від буденної?

Кольором і мотивами. Святкову вишивали червоним, сірим і блакитним, з насиченими трояндами й ліліями. Буденну шили простіше: світло-зеленими й світло-жовтими нитками, з дрібними польовими квітами.

Що таке мережка на вишиванках Луганської області?

Техніка, у якій частину ниток полотна видаляють, а решту переплітають, утворюючи ажурну смугу. На Луганщині плетеною мережкою оздоблювали нижній край сорочки, і за цією деталлю місцеві сорочки часто впізнають з першого погляду.

З якого віку вчили вишивати?

З дошкільного, і це підтверджують кілька незалежних джерел. Причина практична: за традицією, дівчина мала до заручин вишити щонайменше дванадцять рушників, а на такий обсяг роботи потрібні роки.

Чим старі сорочки Луганщини схожі на полтавські?

Північ області заселяли переважно вихідці з Полтавщини, Київщини й Чернігівщини, тож давні сорочки Старобільщини вишивали «білим по білому», з вирізуванням і мережками, а їхні узори нагадують гадяцькі й миргородські. Кольоровий хрестик поширився лише наприкінці XIX століття.

Якщо ви побачили помилку - напишіть нам.