Чернігівська область

Чернігівська вишиванка відома дуже дрібними стібками, схожими на бісер, і білою вишивкою лічильною гладдю, виколюванням і мережкою. Найдавніший, імовірно, зразок - рушник 1746 року з геометричним орнаментом із ромбів, що зберігається в обласному історичному музеї.

На рушнику є напис із датою: 1746 рік. Це найдавніший, імовірно, зразок чернігівської вишивки, і він зберігається в обласному історичному музеї. З нього й почнемо розмову про орнамент вишиванки Чернігівщини.

Що показує рушник 1746 року

Виготовлений з лляного домотканого полотна, вишитий лічильною гладдю, виколюванням (тим самим прийомом, який в інших регіонах називають «солов'їними вічками»), мережкою й штапівкою. Орнамент геометричний, з ромбів. Вишитий білими нитками, без жодного кольорового акценту. Такий набір технік і визначає найдавніший шар чернігівської вишиванки.

Цей рушник показує, якою була чернігівська вишивка до пізніших змін моди й техніки, що прийшли в регіон у XIX-XX століттях разом із загальноукраїнськими тенденціями.

На інших збережених зразках трапляються ромбічні сітки, хвилясті лінії, зигзаги, хрещаті орнаменти, схожі на квадрат. На жіночих сорочках вишивали деревця - мотив, який у чернігівському варіанті виглядає стриманіше, ніж, наприклад, пишні букети Донеччини. Така стриманість властива вишиванкам Чернігівщини загалом.

Орнамент вишиванки Чернігівщини: чому стібок такий дрібний

Регіон відомий надзвичайно дрібними стібками, які візуально нагадують бісерну вишивку. Так традицію описують і в джерелах. За цим стібком чернігівську вишиванку впізнають навіть здалеку, ще до розгляду самого мотиву.

За традицією, давній «орликовий» мотив (двоголовий орел) з часом трансформувався в рослинні елементи, втрачаючи впізнаваність з кожним новим поколінням майстринь, що його копіювали. Це не задокументований науковий факт, а переказ.

Двоголовий орел - мандрівний мотив: подібний є і в описах Одещини (як вплив молдовської традиції), і Кіровоградщини (де його за традицією трактують як єдність чоловічого й жіночого начал). Три регіони, три різні пояснення того самого знака, і жодне з них ми не подаємо як єдино правильне.

520 рушників в одному каталозі

Дослідниця Віра Зайченко опрацювала колекцію Чернігівського історичного музею імені Тарновського й багаторічні польові дослідження, склавши перший в Україні повний каталог музейної збірки вишиваних рушників - 520 одиниць, розподілених за районами області, кожен із часом створення та описом.

Книга простежує ще й функції рушника в обрядах Чернігово-Сіверщини, а коріння самої традиції веде до часів Київської Русі. З таким обсягом вишиванки Чернігівщини можна вивчати як систему, а не за одиничними зразками.

Двадцять років однієї майстрині

У вересні в обласному історичному музеї імені Тарновського - тому самому, де зберігається найдавніша чернігівська вишиванка, рушник 1746 року - відкрилась виставка майстрині Ольги Костюченко з нагоди двадцятиріччя її творчої діяльності. Перша її робота, рушник «Небо для двох», з'явилась у 2000 році під керівництвом учительки.

Крім вишивки, на виставці були вибійка, писанки й ляльки - усе, чим майстриня займалась за два десятиліття. Тож чернігівську вишиванку в цьому музеї можна побачити і як зразок XVIII століття, і як сучасну роботу.

Кольори у вишиванках Чернігівщини

Домінує білий із вкрапленнями червоного, на Новгород-Сіверщині - ще й синього чи блакитного, а чорний з'явився пізно й лишався рідкісним. Це наближає регіон до полтавсько-сумської групи, де білий теж основа - але тут підхід інший: білий переважає, а не витісняє все інше повністю, як на Полтавщині, де кольору немає взагалі.

Різниця в пропорції, а не в наявності білого: полтавська сорочка - це білий сам по собі, чернігівська - білий із чіткими, хоч і небагатьма, кольоровими вкрапленнями, які завжди лишаються другорядними. За цим чернігівську сорочку найлегше відрізнити від полтавської на око.

Чернігівщина в лівобережному масиві

Область межує з Київщиною й Сумщиною, і зв'язки видно в обох напрямках: лівобережжя Київщини технічно ближче до Чернігівщини й Полтавщини, ніж до правобережної брокарівської лінії, а Сумщина йде переважно полтавським типом - білі нитки й гладь. Тому вишиванки Чернігівщини краще розглядати разом із лівобережними сусідами.

Чернігівська вишиванка додає до цієї спільної білої групи власну, найпомітнішу рису - винятково дрібний стібок, якого немає в жодному з двох сусідів у такій концентрації.

Біле по всій області, яскраве на Новгород-Сіверщині

Майстриня Ольга Костюченко, спираючись на працю Віри Зайченко «Вишивка Чернігівщини», розповіла Суспільному (2023), що сорочки вишивали білим по білому по всій Чернігівщині, а кольорові елементи, здебільшого червоні, додавали залежно від місцевості й часу. Характерна риса чернігівських сорочок: візерунок на подолі не повторював узорів рукавів чи горловини.

Найяскравіші - сорочки Новгород-Сіверського району, вишиті не лише біло-червоним, а й «червоним по білому», подекуди червоним із синім або блакитним. Чорний, за словами майстрині, додавали рідко, і з'явився він пізно, наприкінці XIX століття: вона пов'язує це з доступністю барвників, бо чорну нитку важко пофарбувати вдома, і вона з часом вигорає. На зразках рукавів із Сосницького й Коропського районів трапляється візерунок «берези».

Зав'язки, занизування й брокарівське мило

Найдавніші елементи, за Костюченко, краще збереглися в жіночих головних уборах - зав'язках, вишитих червоною заполоччю в техніці занизування, яку вважають однією з найдавніших. Орнамент з обох боків однаковий, але різниться, як фото і негатив, тож носити зав'язку можна було будь-якою стороною. Найархаїчніший мотив - ромби з «відростками», закрученими «ріжками» й «хвостиками», з додатковими ромбами всередині.

Схеми для вишивання селянки отримали в XIX столітті, за переказом майстрині, завдяки «народному милу» парфумера Брокара з вкладкою-схемою: квіточки, трояндочки, фіалочки. Тоді ж у вишивці Чернігівщини з'являється виноград і поширюються червоно-чорні кольори. А знатна вишивка доби козацького бароко була зовсім іншою: шовк, привізні тканини, гаптування золотою й срібною ниткою.

Чернігівська вишиванка в польових записах 2018 року

Улітку 2018 року етнографічна експедиція Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф обстежила села Чернігівського району. За її матеріалами вийшов збірник «Народна культура Чернігівського району» (2019), і в ньому Анастасія Панкова описала, як тут шили й прикрашали сорочки. Найдавнішим жіночим типом виявилась уставкова сорочка з домотканого полотна.

Святкові сорочки шили переважно додільними, але залежало це від статків: сорочки «до підтички», де нижню частину робили з грубішого полотна, теж не були рідкістю. З другої половини XX століття поширився «куцик» - сорочка до пояса, яку носили під спідницю з нагрудником. Просту сорочку шили у три пілки, святкову з фабричного «калєнкору» - у дві, і вишиванка Чернігівщини поступово переходила з домотканого полотна на куповане.

Рукави святкових сорочок широкі, призбирані донизу. Цю частину називали «чохли», або «чехольчики», і прикрашали вишивкою, дрібними зубцями та драбинкою по краях. Поділ оздоблювали широкими мережками з рослинними чи геометричними візерунками, білими, подекуди з вкрапленнями червоного. Окремо Панкова відзначає з'єднувальні мережки, якими зшивали пілки біля подолу, одноколірні й поліхромні.

Арнамєнт, цацкі й падмульовка: три шари орнаменту

За спостереженням дослідниці, орнамент вишиванки Чернігівщини змінювався шарами. Найдавнішими вважають геометричні візерунки в техніках лиштва, коса гладь і «вирєзаниє бєллю», вишиті білим і червоним із вкрапленнями синього. Згодом, коли поширились фабричні барвники, синій замінили чорним. Таке оздоблення в селах узагальнено називали «арнамєнт».

Наступним шаром стала «брокарщина», яку тут називали «цацкі»: візерунки для вишивання хрестиком («падхрещік») у червоно-чорній гамі брали з паперу. На Чернігівщині, на відміну від інших територій, вони поширились досить рано, ще в другій половині XIX століття. Найчастіше вишивали троянди, дубове листя, виноград, хоча трапляються й геометричні наслідування давніх візерунків.

Третім шаром була гладь - «падмульовка». Її принесла поява калєнкору, на якому важче вишивати лічильними техніками, ніж на домотканому полотні. Кольори вже були поліхромні, бо з'явились і барвники, і готові фарбовані нитки, а орнамент переважно квітковий. Подекуди в моду входило й темне тло - темно-синє, темно-зелене, темно-бордове. Так чернігівська вишиванка за одне століття пройшла шлях від білої лічильної вишивки до барвистої гладі.

Чоловіча сорочка й сільські моди

Буденну чоловічу сорочку в Чернігівському районі шили з грубого сірого невибіленого лляного чи конопляного полотна: тунікоподібну, прямокроєну, без коміра, трохи нижче пояса. Носили її навипуск і підперізували поясом. Святкову сорочку шили з тоншого полотна, і за описами респондентів вишивкою прикрашали пазуху, невеликий стоячий комірець і манжети. Тож чоловічі вишиванки Чернігівщини були стриманими, з вишивкою лише в кількох місцях.

Експедиція помітила, що мода в селах поширювалась не лише з Чернігова. У селі Боровики жіноча нашийна прикраса з бісеру «плєтьонка» з'явилась після війни: жінки побачили її в Німеччині й привезли в село. У Петрушині 1958 року настала повальна мода на рожевий колір - ним фарбували все, бо хтось привіз до села багато фарби. Такі локальні історії пояснюють, чому сусідні села могли вдягатися по-різному.

Набожники, орлисті й красні рушники

Наталія Телегей у тому самому збірнику описала ткані рушники Чернігівського району. Експедиція зафіксувала місцеві назви: утирач, набожник, красний, орлистий, кролевецький. Красним називали рушник, де по білому тлу ткали червоний візерунок, орлистим - рушник із тканими птахами, орлами й качками, квітами, ромбами й зигзагами. Набожник, який вішали на ікони, ткали довгим, три-чотири метри.

Ганна Троценко називає вишивку найпоширенішим видом декоративного мистецтва Чернігівщини. Для вишитих рушників кінця XIX - початку XX століття характерний хрестик і червоно-чорні нитки: людські фігури, пташки, півники, троянди, маки, калина, виноград, «вазони», а також вишиті цитати з віршів. Весільний рушник із села Вознесенське, вишитий 1938 року, показує жінку з коромислом і рядки про Наталку Полтавку, і лише два кольори, червоний і чорний, які дослідниця називає знаковою рисою цієї місцевості.

З середини XX століття поширилась гладь із широкою палітрою кольорів. Сучасною майстринею художньої вишивки Троценко називає Зінаїду Лук'яненко з Седнева: її авторські рушники, панно й картини переосмислюють народні орнаменти. Тож вишиванки Чернігівщини й рушники регіону шиють і сьогодні.

Часті питання

Чи справді 1746 рік - найдавніша дата?

Це найдавніший датований зразок у колекції Чернігівського історичного музею: рушник із написом і датою, вишитий білими нитками. Імовірно, він найдавніший і загалом, але повністю виключити старіші вироби не можна, бо музеї зберігають лише те, що вціліло й було їм передане.

Що означає орликовий мотив?

Це давній візерунок на основі двоголового орла. За традицією, з часом він перетворився на рослинні елементи, і в пізніших зразках первісну форму впізнає хіба що фахівець.

Де подивитись каталог рушників?

У книзі Віри Зайченко «Вишивка Чернігівщини. Рушники» видавництва «Родовід». Це перший в Україні повний каталог музейної збірки вишиваних рушників: 520 одиниць з Чернігівського історичного музею імені Тарновського, розподілених за районами області.

Чому в чернігівській вишивці мало чорного?

Давня чернігівська вишивка була білою з червоними вкрапленнями. Чорний, за словами майстрині Ольги Костюченко, з'явився лише наприкінці XIX століття, разом із доступнішими барвниками й брокарівськими схемами, і в старих сорочках трапляється рідко.

Як називали вишивку хрестиком на Чернігівщині?

За записами експедиції 2018 року в Чернігівському районі, «брокарські» візерунки хрестиком називали «цацкі», а сам хрестик - «падхрещік». Давнішу геометричну вишивку білим і червоним узагальнено називали «арнамєнт», а пізнішу гладь - «падмульовка».

Що таке орлистий рушник?

Це тканий рушник Чернігівщини з птахами - орлами й качками, а також квітами, ромбами й зигзагами. Його вішали на ікони, тому орлисті рушники відносять і до набожників.

Якщо ви побачили помилку - напишіть нам.