Дніпропетровська область

Вишиванка Дніпропетровщини розвивалася у двох напрямах: коштовна вишивка козацької старшини шовком, золотою й срібною сухозліткою і народна геометрична вишивка селянських родин. Народну традицію визначає густота знаків: хрести, солярні знаки, зірки, трикутники й квадрати на одній сорочці.

З восьми Запорізьких Січей, що існували за часів козацтва, п'ять розташовувалися на території сучасної Дніпропетровщини. Тому вишиванка Дніпропетровщини розвивалася одразу у двох напрямах.

Дві вишивки одного краю

У музейних колекціях краю збереглися вбрання козацької старшини - гетьманів і полковників. Шовковими нитками, золотою і срібною сухозліткою вишивали простирадла, наволочки, скатертини, рушники, одяг і церковні речі. Цю коштовну роботу шили, щоб показати становище, а не для щоденного носіння, і в музеях її показують найчастіше.

Проста народна вишивка тих самих країв - геть інша традиція. Коштовне вбрання старшини й геометрична вишивка селянських родин співіснували на одній території, але плутати їх не варто: це два різні світи з різними матеріалами й призначенням.

Народна лінія при цьому анітрохи не бідніша за задумом. Її виразність будувалася не на коштовності нитки, а на складності самого малюнка.

Орнамент вишиванки Дніпропетровської області: геометрія степу

Народна традиція краю тримається великого розмаїття геометричних символів: хрести, косі хрести, солярні знаки, зірки, трикутники, квадрати в різних поєднаннях. На одній сорочці могло зустрітися більше різних символів, ніж у деяких областях за всю традицію. Орнамент вишиванки Дніпропетровщини визначає густота знаків, а не один вирізняльний мотив.

У сорочках рослинні мотиви часто набувають суворого геометричного характеру: квітка, потрапляючи в цю систему, перетворюється на набір прямих ліній. Але на рушниках краю, як показує дослідження З. Маріної нижче, переважали квітковий і рослинний орнаменти, доповнені геометричним.

Солярні знаки в геометричних формах дослідники фіксують у багатьох регіонах, тож це не місцева вигадка. На Запоріжжі той самий принцип втілений у колі з розеткою: спільна для степу традиція в кожній області набуває свого малюнка.

Яворницький і збірка Катеринославщини

Найважливіше документальне джерело регіону пов'язане з ім'ям Дмитра Яворницького - історика й засновника музею, що сьогодні носить його ім'я. Дослідниця Марина Підосинова описала народну вишивку Катеринославщини за матеріалами його зібрання, і на цьому дослідженні тримається наш опис вишиванки Дніпропетровської області.

Катеринославщина - історична назва краю до перейменування на Дніпропетровщину, і зібрання формувалося й досліджувалося під цією назвою. Серед степових регіонів мало таких, де вишивку можна прив'язати до конкретного архіву.

Маючи збирача, дату й стару назву краю, про вишивку Дніпропетровщини можна говорити конкретніше, ніж про більшість степових традицій.

Скільки технік насправді

За словами народної майстрині Оксани Тижненко, загальна кількість технік вишивання української сорочки перевищує 200, а одна вишиванка Дніпропетровщини могла поєднувати до семи різних прийомів. Найпоширенішою лишалась лиштва - пряма гладь. Особливо популярними тут були також мережки, якими творили мереживо, і вирізування.

У 2024 році дніпровський бренд HISTROV відтворив вишиванку Івана Франка - ту саму, у якій письменника зобразили на двадцятигривневій банкноті. У музейному зібранні краю налічується близько трьох тисяч вишитих речей: сорочок, рушників, хусток, наволочок і навіть вишитих ікон.

Кольори й оздоблення

У чоловічій сорочці переважали червоний і чорний - стримана, контрастна пара, типова для степових регіонів. Манжети й виріз горловини оздоблювали кольоровими нитками з чорним оксамитом. Цієї деталі немає в описах сусідніх областей, і за нею вишиванку Дніпропетровщини можна впізнати ще до того, як роздивишся орнамент.

Оксамит тут уже не вишивка, а окремий вшитий матеріал: традиція не обмежувалась ниткою й полотном там, де хотілося іншого ефекту. У популярних описах такі деталі трапляються рідко, хоча в музейних каталогах вони задокументовані.

Степ не однорідний

Дніпропетровщина, Запоріжжя, Херсонщина й Миколаївщина мають подібну червоно-чорну основу, але різний масштаб узору. За масштабом сусідів розрізнити найлегше, навіть не знаючи символіки кожного знака.

Дніпропетровщина - найгеометричніша й найщільніша: там, де Запоріжжя дає великі прості форми, тут працює дрібна деталізація з багатьма символами одночасно. Цим орнамент вишиванки Дніпропетровщини й відрізняється від інших степових традицій.

Рушники Катеринославщини: дерево життя, птахи й орли

Дослідниця З. Маріна (2013) узагальнила вишивку Катеринославщини XIX - початку XX століття за колекціями Дніпровського історичного музею імені Яворницького, художнього музею, Криворізького й Дніпродзержинського (тепер Кам'янське) краєзнавчих музеїв та кабінету етнографії ДНУ. На найдавніших рушниках кінця XVIII - початку XIX століття домінує одноколірна вишивка ручнопряденими червоними нитками, рідше червоний із блакитним. Вишивка покриває приблизно третину довжини з кожного краю, а середина лишається вільною.

Головний сюжет - дерево життя з вазона, часом у вигляді стилізованої жіночої фігури, а на гілках і над ним - голуби, півні, павичі, качки. Т. Кара-Васильєва, за Маріною, відзначала, що рушник Дніпропетровщини вирізняється від полтавського додаванням до червоного чорного й жовтого. Часто вишивали й двоголових орлів поряд зі світовим деревом, а мережка весільного рушника завширшки 40-45 сантиметрів, за Маріною, - характерна риса цього краю.

Від вирізування до петриківської гладі

Етнограф В. Бабенко на початку XX століття записав у селах губернії десятки технік: вирізування (Перещепине, Бородаївка, Куцеволівка), «вирізування-млинками», «христате вирізування», лиштву, хрестик, «свинячу стежку», «паучка». У музейних зібраннях є ще мережка «шабак», «курячі лапки», «шпатівка з баранячими ріжками», «городки». З середини XIX століття поширилася «обманка», або «фальшиве вирізування», а брокарівський хрестик згодом витіснив більшість давніх швів, хоча кольори й сюжети вишиванки Дніпропетровщини лишилися місцевими.

У північних районах губернії рослинний орнамент вишивали переважно червоно-чорним (з часом чорний сіріє), на Криворіжжі - з додаванням жовтого: реалістичні гілки винограду, дубове листя й жолуді, троянди, лілії, калину, маки. Наприкінці XIX століття біля Петриківки з'явилася петриківська, або двостороння, гладь з малиновими, синіми, зеленими, рожевими, блакитними й бордовими нитками на тлі брунатного чи вохристого. Колекція з 44 петриківських рушників, зібрана в 1970-х, зберігається в художньому музеї Запоріжжя.

Часті питання

Чи пов'язана вишивка регіону з козацтвом напряму?

Частково. На території краю було п'ять із восьми Запорізьких Січей, і в музеях збереглося вбрання козацької старшини, вишите шовком, золотою й срібною сухозліткою. Але це окрема статусна традиція. Народна геометрична вишивка селянських родин розвивалася паралельно, з інших матеріалів і за іншою логікою.

Хто такий Яворницький і до чого він тут?

Дмитро Яворницький - історик і засновник музею, який сьогодні носить його ім'я. Його зібрання стало основою, за якою дослідниця Марина Підосинова описала народну вишивку Катеринославщини, як тоді називався край.

Чому в узорах так багато символів одночасно?

Бо вишиванка Дніпропетровщини будується не на одному впізнаваному мотиві, а на цілій системі геометричних знаків: хрестах, зірках, солярних символах, трикутниках і квадратах. У сорочках навіть квіти часто стають набором прямих ліній, хоча на рушниках рослинність лишалася впізнаваною.

Що таке петриківська гладь у вишивці?

Двостороння гладь, що з'явилася наприкінці XIX століття в селах біля Петриківки. За дослідженням З. Маріної, її вирізняють яскраві малинові, сині, зелені, рожеві й бордові нитки на тлі брунатного чи вохристого, а головний мотив - дерево життя з виноградом, дубовим листям і гірляндами квітів.

Якщо ви побачили помилку - напишіть нам.